Я остаточно втратив віру в Бога

Порівняння віри в Бога та віри в ЗСУ і чому я втрачаю всі ці вірування

Я остаточно втратив залишки віри в Бога після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну…

І не тому, що я вже точно бачу, що Бог не допомагає людству (бо якщо б він існував, і дійсно мав вплив, і дійсно був люблячим батьком свого народу, він би такого не допустив). Але цю ефемерну мрію я давно вже покинув…

Я втратив віру тому, що спостерігаючи за людьми я зрозумів:

• Є люди, в яких феномен віри існує завжди, і вони здатні вірити у все — в краще майбутнє, в гармонійне позитивне життя, здатні також вірити, що саме зусиллями ЗСУ війна може бути виграна, і активно пропагують свою віру.
• А є люди, які наживаються на горі інших, крадуть гроші (які б мали піти на допомогу ЗСУ), зрадницько навіть на рівні обласних адміністрацій чи Верховної Ради співпрацюють з росією проти України, проти своїх же земляків. Звісно велике питання це те скільки з тих зрадників дійсно етнічні українці і громадяни України і якою мовою вони спілкуються повсякденно, але то інше питання…
• Плюс до того люди вірять в дуже дивні речі, як ото в масонів, які прям нічого не мають робити і їм тільки світ клином зійшовся на бажанні знищити Україну; чи вірять в те що весь світ управляється Євреями, і вірять в те що буде “Новий Єрусалим” в Україні; або вірять в те, що Польща хоче забрати собі західну Україну; або вірять в те, що церква московського патріархату це головна церква східного християнства, і так далі і тому подібне…

Я, базуючись на власних думках, на результатах спостереження отримую власний умовивід, що феномен вірування ну не може бути адекватним…

Я теж “грішний” — я теж ще вірю в ЗСУ, як багато людей чи волонтерів, які не покладаючи рук всіма силами допомагають солдатам ЗСУ…

Але вірю я бо це прояв моєї психологічної слабкості, та сукупності страхів, що і є головним каталізатором появи різного типу вірувань в мозку людини. Я слабкий психологічно “встати”, взяти зброю і патріотично йти в бій за державу Україну. Можливо це інстинкт самозбереження, можливо це пасивний стиль життя інтроверта в соціумі, де в мене давно заморожене відчуття “спільної потреби співжиття та спільної взаємодопомоги військово”. Але найточніше це можна пояснити залишками мого пацифістичного світогляду — я ніколи не розумів принципу війни, чи принципу вбивання когось заради вигоди. Так, перебіг війни трохи змінив мій світогляд в більш “пасивно-кровожерливий” (я ж бажаю смерті путіна та його поплічників), але я напевно я б особисто наважився вбити ні його ні будь-кого живого…

Станом на 2024 рік, для мене дуже близькими є поняття віри в Бога та віри в ЗСУ, віри в людей, віри в те що хтось за мене зробить чорну роботу, хтось за мене допоможе іншим. Бо як і з вірою в Бога я починаю втрачати віру в ЗСУ… І знову ж таки тому ще прояв моєї психологічної слабкості…

Я вже готовий як євреї, які довго чекали Мойсея з гори (як ото Україна чекає на ЄС та НАТО) вилити з золота великого Бика і молитись йому, щоб він вирішив питання війни… Я вже готовий вирубати з дерева Ідола, і молитись йому як язичники Київської Русі… а все це прояв психологічної слабкості мене як людини, прояв невпевненості в собі, в людстві, в планеті, у всесвіті…

#іронія #атеїзм #психологія #філософія